25.3.2009

І сяде наймит за кермо камаза,
І рушить наймит в людовбивчу ніч,
Роззявить пащу вража автобаза:
«Давай, братуха, дуй! дави! каліч!»
А тут і днів замало, й куці ночі,
І крутиш вічні жорна, як вітряк.
Ще й друзі, мов примхливі тамагочі:
І те їм не таке, й таке — не так.
Аж трусяться. І Рух трясуть, як грушу,
А ну ж таки посипляться грушки!..
А це ж вони його стражденну душу
Обтрушували в латані мішки…
І чесні всі, і не для себе хочем,
А бачиш, брате, як це вийшло в нас:
LA STRADA в ніч не шаблею блискоче.
LA STRADA в ніч гуркоче, як камаз.
А як в варшавськім смітті, пане после,
Душа розквітла чується тепер,
Коли роздор своїм залізом гострим
Його життя надвоє передер?
Як вам усім, шановні й нешановні —
Мотори негальмованих коліс,
Коли пливуть уста його безмовні
Дніпром розпуки в Чорне море сліз?..
Мовчіть, мовчіть —він не таїть образи,
Лиш кожному з нас каже: «Не забудь,
Що в автопарках ворога камази
Стоять напоготові й ночі ждуть».